Туреччина-1

Нарешті мені випав шанс накинути кілька слів про Турцію і показати найкращі фото.

Зі всіх фірм які пропонували тури до Турції ми вибрали малесеньку конторку «Пошук» за те, що там нам саме професійно вішали лапшу на вуха і приділили нам максимум уваги. Це був основний і єдиний критерій.

День перший. Середа - Дорога

Дочекавшись нарешті ранку 18 липня 2007 року ми вирушили в аеропорт, там якихось дві офіційних годин чекання, потім ще з пів години неоофіційних і в путь. Мушу сказати, що для більшості членів нашої компанії з 5 чоловік цей політ був перший тому очікувався з цікавістю і настороженістю. На щастя, всі перенесли дорогу нормально.

З літака получилися чудові фото:

Перші враження від Туреччини ми одержали при переході з літака в рукав(gate) – нестерпна спека. В аеропорту знову прохолодно.Що дуже сподобалося, так це проходження формальностей з візами, паспортами... На все пішло від сили пів години, отримання візи звелося до презентування у віконечко 20 американських президентів і все. При виході з будувлі аеропорта нас зустріли, «обогрели» (а точніше охолодили за допомогою кондиціонерів в автобусах) і помаленьку повезли в готель. Але, на жаль, не прямою дорогою, а через інші готелі. Зробили один привал на заправці з магазинами, основне призначення якого, я так розумію, було розвести туристів на гроші: там і кукурудзу «добрий» дідок продавав по $1 за штучку (причому не знав жодного слова по-українськи, російськи, англійськи), там і магазин із сувенірами і харчом, там і верблюди на яких можна поїздити. Коли питався людей скільки то коштує всі казали по різному, від $5 до $30.

Коли ми приїхали в готель нас очікував сюрприз. Менеджер на ламаній російській пояснив нам, що готель переповнений і сьогодня там для нас місць немає, нас переселять на день в інший готель аналогічного класу. Приплили. З інтернету ми знали, що це самий популярний розвод. Представник нашої компанії мав бути в готелі тільки наступного дня, так що ми не мали іншого вибору як погодитися. Очікували найгіршого, якогось відстійного готелю за пару км від моря. Але сталося інакше. Привезли нас в готель Titan Garden – всього за 300 м від Aydin Bey. Перші враження – та він кращий за попередній – виявилися таки правильними. Виявилося, що цей готель відвідують майже самі німці, часом поляки і ніяких росіян чи українців. Мушу сказати, що різниця помітна як між готелями так і між людьми – зразу видно хто європейці, а хто ...

Єдина проблема: жоден турок(з персоналу) не кумекає нашої мови, і дуже-дуже мало хто знає англійську – не уявляюяк вони живуть. Тому для нас було проблемою пояснити будь-що. Але з часом ми привикли говорити з ними на суміші російської, німецької, жестів і матюків і вони ніби нас розуміли (ми так думаємо). Окрема розмова про першу вечерю в Туреччині. То є щось типу шведського стола, але різних страв купа. Смак страв - інше питання, але дещо таки їсти можна. Радували халявні соки (як потім виявилося розведенеми порошками), пиво і вино. Турецьке пиво це взагалі щось з чимось – не знаю чи був там хоча б 1% алкоголю. Пється як вода. Після вечері ми пішли, побігли, помчали до моря. Море - супер. Але вже надто солене. Після моря ми трішки потусувалися навколо готелю і спатоньки.