Туреччина-2

Четвер – Зустріч з гідом

Четвер почався з басейну. То просто чудово поплавати до сніданку. Потім було важке переселення в Aydin Bey. І знову нас відвели в сторону і з сумом в голосі повідомили, що не можуть у цілому готелі нашкребти нам 2 номери, зате є один 7-ми містний. Номер виявився не такий поганий як ми очікували, то ж ми погодилися.Вечором була зустріч із представником турфірми. Він мав нам розказати про доступні екскурсії, тури. Було дуже багато гарних варіантів, але ми мали з одного боку обмеження фінансове, а з другого - часове, тому «загальним» голосуванням ми вибрали 4 екстра-тури: турецьку баню, оглядову поїздку в Аланію, рафтінг, шоу турецька ніч. Вечором ми добре повалялися на пляжі.

Пятниця – баня, парашут, вечірнє шоу

Баня виявилася всього за 300 метрів від готелю. В баню входило: 3 вида сауни (російська з паром, фінська суха, і фінська ментолова), щось типу джакузі, пілінг (все тіло натирають якоюсь мочалкою), пінний масаж, масаж з оливковою олією. Усе дуже сподобалося, після бані відчуваєш себе новонародженою дитиною. Правда під час отсаннього масажу, я думав, що вріжу дуба – масажисть знайшом на мойому тілі такі больові точки про які я і не здогадувався. Ніколи недумав, що можна натиснути на руці чи нозі якусь точку так боляче.

Побачили цікаву закономірність - дівчатам всі види масажу роблять в два рази довше.

Після обіду, коли ми валялися на пляжі, до нас підійшов турок і майже не знаючи мови, уболтав нас політати на парашуті за катером. (Потім я дізнався, що є англійське слово для того - parasailing). Спочатку я думав, що то буде страшно, потім думав, що то буде екстремально, а, насправді, виявилося дуже спокійним заняттям. Підняли нас десь на висоту 50-70 метрів і тягали так хвилин 10. Вид навколи відкриваєтсья дуже мальовничий, і дуже заспокоююча тишина. Після вечері ми ще сходили на вечірнє шоу, організоване горе-аніматорами(не знаю чому, але аніматорами в турецьких готелях називають організаторів різних забав). Спочатку були факіри, які видихали вогень – виглядає дуже ефектно, і дуже жарко. Потім був танець-змагання лімбо з жердиною. Найкращим в ньому став Юрчик, ціною подертих ніг.

Субота – єдиний день без екскурсій

В суботу ми вирішили спробувати гірки. Було дуже смішно, коли ми навипередки із дітьми по пояс залазили на ті атракціони. Гірки сподобалися, але майже всі нажили собі там травми. Потім був цілий день моря. Надвечір аніматорами була організована ігра дартс, де перемогу знову ж таки святкував представник нашої групи – Юра, із результатом 85. Потім ми з Юрою ходили купувати фотки з парашута.

Кляті турки-капіталісти заробляють на цьому більше ніж на самих парашутах. Фотка коштує $4, якщо на диску, то $2. Після торгів з ними ми купили 10 фоток за 25 зелених, тобто нас ще й і на....ли, тобто обдурили.

Вечором був показ шкіряних виробів, тобто якийсь магазин привіз, що мав, моделей вибрав серед жильців готелю і вперед. Саме цікаво було дивитися на професійність тих моделей - ми вмирали від сміху.

Туреччина-1

Нарешті мені випав шанс накинути кілька слів про Турцію і показати найкращі фото.

Зі всіх фірм які пропонували тури до Турції ми вибрали малесеньку конторку «Пошук» за те, що там нам саме професійно вішали лапшу на вуха і приділили нам максимум уваги. Це був основний і єдиний критерій.

День перший. Середа - Дорога

Дочекавшись нарешті ранку 18 липня 2007 року ми вирушили в аеропорт, там якихось дві офіційних годин чекання, потім ще з пів години неоофіційних і в путь. Мушу сказати, що для більшості членів нашої компанії з 5 чоловік цей політ був перший тому очікувався з цікавістю і настороженістю. На щастя, всі перенесли дорогу нормально.

З літака получилися чудові фото:

Перші враження від Туреччини ми одержали при переході з літака в рукав(gate) – нестерпна спека. В аеропорту знову прохолодно.Що дуже сподобалося, так це проходження формальностей з візами, паспортами... На все пішло від сили пів години, отримання візи звелося до презентування у віконечко 20 американських президентів і все. При виході з будувлі аеропорта нас зустріли, «обогрели» (а точніше охолодили за допомогою кондиціонерів в автобусах) і помаленьку повезли в готель. Але, на жаль, не прямою дорогою, а через інші готелі. Зробили один привал на заправці з магазинами, основне призначення якого, я так розумію, було розвести туристів на гроші: там і кукурудзу «добрий» дідок продавав по $1 за штучку (причому не знав жодного слова по-українськи, російськи, англійськи), там і магазин із сувенірами і харчом, там і верблюди на яких можна поїздити. Коли питався людей скільки то коштує всі казали по різному, від $5 до $30.

Коли ми приїхали в готель нас очікував сюрприз. Менеджер на ламаній російській пояснив нам, що готель переповнений і сьогодня там для нас місць немає, нас переселять на день в інший готель аналогічного класу. Приплили. З інтернету ми знали, що це самий популярний розвод. Представник нашої компанії мав бути в готелі тільки наступного дня, так що ми не мали іншого вибору як погодитися. Очікували найгіршого, якогось відстійного готелю за пару км від моря. Але сталося інакше. Привезли нас в готель Titan Garden – всього за 300 м від Aydin Bey. Перші враження – та він кращий за попередній – виявилися таки правильними. Виявилося, що цей готель відвідують майже самі німці, часом поляки і ніяких росіян чи українців. Мушу сказати, що різниця помітна як між готелями так і між людьми – зразу видно хто європейці, а хто ...

Єдина проблема: жоден турок(з персоналу) не кумекає нашої мови, і дуже-дуже мало хто знає англійську – не уявляюяк вони живуть. Тому для нас було проблемою пояснити будь-що. Але з часом ми привикли говорити з ними на суміші російської, німецької, жестів і матюків і вони ніби нас розуміли (ми так думаємо). Окрема розмова про першу вечерю в Туреччині. То є щось типу шведського стола, але різних страв купа. Смак страв - інше питання, але дещо таки їсти можна. Радували халявні соки (як потім виявилося розведенеми порошками), пиво і вино. Турецьке пиво це взагалі щось з чимось – не знаю чи був там хоча б 1% алкоголю. Пється як вода. Після вечері ми пішли, побігли, помчали до моря. Море - супер. Але вже надто солене. Після моря ми трішки потусувалися навколо готелю і спатоньки.

Це сталося - я придбав байк, тобто велосипед, він же ровер. Перед тим як купити кілька раз чув від родичів відоме українське питання: "нащо тобі того ровера?!". Треба. Бо пройшло тільки 3 дні як купив, а вже 2 рази зїздив на природу.

Чудо техніки:

В пятницю, ми, з Юрками, опробовували нові велосипеди. А де можна знайти найкращі умови для тестання гірських велосипедів, як не на українських дорогах??? :-) А ще краще на тих самих дорогах на Вовчинці?
Тестання показало наступне: вперед їде нормально, вниз - супер,вврех - дуже туго. Отримав новий досвід - ніколи не гальмувати переднім колесом на швидкості. На щастя, обійшлося без важких травм.
Коли ми нарешті виїхали (витягли ровери) на верх нам відкрився чудовий вид на наше славне місто Станіслав:
Ми дуже здивувалися величезній кількості хрущів - мабуть покращується екологія якщо вони вертаються. Це добре.
Але ці ж самі хрущі на швидкості ~30км/год стають дуже небезпечними. Таке відчуття ніби їдеш під прицілом снайпера, хрущ як куля - бє наповал.
В неділю ми планували поїхати на екскурсію в Долину, але черз організаційні проблеми нам то не вдалося (див. http://romanluvr.blogspot.com/)
Зате ми отримали час на новий марш-кидок у Вовчинці. Цього рази ми добралися аж в транс-Вовчинці.
Спочатку ми виїхали на велосипедну трасу яка частково йде по лісу, а потім веде до заказника "Козацька долина". Скажу Вам - треба добряче педалі крутити. Зате краса в лісі неймовірна.Але тільки подалі від міста. Бо всі околиці загаджені туристами які вибираються "культурно" відпочити.
Коли ми виїхали не вершок, нам відкрилися чудові конопляні поля, а на них слони, кенгуру, страуси...а ми отримали здатність літати...:-)


О, це мене занесло - просто поля.

Зустріли по-дорозі представника фауни, який зараз на Україні недопрацьовує.

Після підйому був затяжний спуск, і ми відчули себе справжніми гонщиками-екстремалами, бо гальма не дуже працювали на мокрій траві, але ще працювали... На завершенні довгого спуску офіційної велосипедної траси, яка нанесена навіть на карти, нас чекав великий сюрприз - обрив в річку. Це, мабуть, щоб ми не розслаблялися. На щастя, всі вспіли загальмувати, і на плечах вдало перенести байки на іншу сторону.
Чесно кажучи, ми чомусь не завважили, де ж був той заказник, мабуть на швидкості пройшли.
Виізджали ми з лісу через Ганусівку і Підлужжя і трасою вже добралися додому.

Як результат, 3 години крутіння педалей і 35 км пройденої пересічної місцевості. Непогано як для першого разу. Як негатив: чомусь зовсім незручно сьогодні сидіти на кріслі... :-)

І на закінчення : статус мітинг по франківськи:

Нарешті руки знову дойшли до блогу.

На травневі свята ми з друзями планували відвідати Будапешт, але не так сталося як гадалося. Туристична агенція "Алголь" нас"чу-чуть" кинула. За 2 дні до виїзду виявилося, що угорське консульство не може видати нам візи, через великий наплив народу, але я думаю, що то лишень відмазка - насправді наші "дружні" сусіди угри мстяться за програний Євро-2012 (Україна чемпіон!!!!! :-)).

Одним словом - відпустка коту під хвіст.

Замість Будапешту ми вирішили поїхати в Космач на етноеволюцію.
http://my-kosmach.com.ua/

Вражень багато, але вони будуть описані в наступному пості.

А поки що є кілька гарних фотографій:

- ось як проводится капітальне будівництво на Україні (знято з вікна офісу):



- маленький сувенір із Космача:

Нарешті свято (тобто сніг) прийшло і на нашу вулицю...
Сайт Буковеля сказав, що сніг є, траси працюють - "Ждемо, любі гості (і гроші свої незабудьте)".

Поїздка в гори вийшла сімейною: тато, мама і сестра виявили бажання приєднатися до мене.

Також були друзі:



Вид з нового 4-крісельного підйомника: