От сиджу зараз в готелі далеко від вкраїни і нарешті вирішив почати свій блог.
Спочатку подумав - навіщо мені того, але потім згадав як мені говорили – блог є для того що писати там те, що тебе питають багато людей, щоб не повторюватися.

Так от:

Я вже 3 дні як в Southlake що є околицею славного міста Даллас що на техасщині.
Враження в мене від цього американського щастя суперечливі, але почну по порядку.

До Далласа ми (я і колега) добиралися через Київ, Амстердам і Мінеаполіс. Найбільше сподобалося в аеропорту Амстердама – дуже багато рослинності. Кілька разів підходив до рослин провіряв – ні, не конопля, дивно. Зате вона є майже на всіх сувенірах які продаються в магазинах.

Мінеаполіс мені запамятися тільки тим, що там загубився мій багаж. (втретє!!!!, пора привикати) Вже подумую, щоб змінити сумку для таких поїздок – в тої мабуть карма погана.
В Даллас ми прилетіли в суботу близько 5. До 6 добралися до Car Rental - там нам чекала чергова радість – виявляється через те що мені не має 25 років я змушений доплачувати додаткові $25 в день за оренду автомобіля. Зате машина не погана – Dodge Caliber. Оскільки ми замовляли машину Econom класу, то очікували такий собі американський запорожець – а виявилася доволі простора машина.

10 хв на освоєня з американськими машинами (де газ, де тормоз, де передачі, як багажник відкриваєтсья ...) і в путь.
Цей «путь» нас дуже задрав – після більш як 2!!! годин мандрування рівненькими буржуйськими дорогами ми приїхали куди – правильно назад на ту ж саму стоянку звідки виїхали. Ну що зробиш, що гугл.меп не достатньо точно вказує маршрут. Пише ж: після стоянки turn south – ми і поїхали до південного виходу - а насправді вихід мав бути північний. Це ми дізнали потім – коли за нами приїхала машина з готелю – і ми сівши їй на хвіст прибули в готель. Номер в готелі виявився хорошим.


Неділя почалася пізно. Тому ми вспіли зроби тільки 2 речі. Перш всього вирішили розвідати дорогу до фірми призначення (бо що якщо знову 2 години будемо їхати) але все виявилося набагато простіше. Виявляється вдень на штатівських дорогах орієнтуватися на багато легше, особливо якщо перед тим виспатися і повернути на початку в правильну сторону.

Офіс розміщений посеред shopping area – зразу і не знайдеш. З однієї сторони Victoria’s Secrets, а з другого також магазин з шмотками. Але перед ним чудова площа, вже готова до святкування різдва.
Друге що ми зробили в неділю сходили в великий moll. Ледве обійшли його по колу. Таке враження що в КОЖНОМУ магазині зараз скидки, акції, та лотереї. Купившись на рекламу придбали по 2 пари кросовок - по дві тому, що друга пів ціни ... І ще вразили люди – вони кричать excuse me незалежно від потреби: наприклад обходять когось і excuse me а та людина обертається і також - excuse me. Культура....

Понеділок і вівторок пройшли одноманітно.

На роботі працюємо в режимі «друшляка» - в нас цілими днями заливають інформацію – а залишаються тільки каплі. Після того їдемо змучені додому і по магазинам.

Мене перший раз в житті "менти" спинили. Я, як мене і попереджали наперед, культурно поставив руки на руль, і вже придумав з десяток правил які я порушив і за які в мене зараз знімуть N доларів, заберуть права, розстріляють на місці... Пан полісмен підійшов до мене, посвітив мені в очі фонариком і сказав – бла,бла, бла. What? -спитав я . - Фари включи, чувак (англ.) – і пішов. Виявилося що ми їдемо «всліпу» - але як на мене то фар і не потрібно – бо дороги підсвічуються ліхтарями, полоси підсвічуються також.

Завтра маємо брати участь в Christmas gift exchange. Виглядає на то, що всі принесуть подарки, складуть в кучу і потім їх будуть розігрувати. Цікаво чи зрадіє хтось коли виграє пляшку української «Хортиці».