Останні 3 дні в Далласі

Пятниця

Вечором святкували різдво, але в дивний спосіб – азартними іграми. Були запрошені професійні крупє, здаючі... якогось казино – і ми грали такі ігри як рулетка (на жаль не російська), покер, щось типу як наша ігра «очко» і ще 2 ігри які мені ідентифікувати не вдалося. Я почав з покера – нудна ігра, ну не вмію я блефувати.... не виграв жодного разу і спустив за 25 хв $7000.Не везе мені в картах. Прийшлося закінчувати і лишатися спостерігачем.

Після цього я підійшов до рулетки - тут прийшли мої 5 хвилин слави. Я, здається, зрозумів як ставити, щоб була доволі велика ймовірність виграшу. Позичив $1000 і за 30 хв підняв її до $6000. Виявилося, що тут люблять везучих – все частіше почав замічати, що люди кладуть ставки на ті самі поля що і я, потім до того дойшло що всім хто приходив до столу зразу казали ставте там де ставить Ендрю – він кожний раз виграє!!!.

мої фішки синеньки – щойно поставивши $300 вернув $1000.

Але, на жаль, знаходиться управа на будь-яку удачу. Якась «падлюка» крикнула – «залишилося 15 хв», а треба сказати, що грали ми не просто так – між десятьма учасниками в кого в кінці вечора буде максимальна кількість зелених, будуть розіграні призи. В мене на той час було тільки ~ $7000. Вирішив ризикнути усіма грошима - програв.

А, забув сказати: ми грали на fake (бутафорні) гроші так що великиого горя я після програшів не відчував.

Субота

Ми планували, що сьогодня поїдемо в Stockyard (щось типу історичного, ковбойського парку) або на дику пророду за місто. На жаль, сталося не так як гадалося – колега простудився і не виявляв бажання будь-куди їхати. Перші дорогоцінні години суботи пропали марно. Нарешті змучившись від лежання на ліжку я вирішив їхати в Stockyard сам. Але першим ділом - підготовка. Роздрукував загальну дорогу, потім всі повороти, зїзди, мерджання доріг. Аналогічно для зворотньої дороги. Визначив небезпечні місця. Екіпірувався як в пустелю: вода, їда, адреса готелю, контактні телефони... Хто знає куди приведе мене шоссе 121. Година дороги і на місці. Чесно кажучи, очікував від цього ковбойського містечка більшого – ну корови і бики, ну пастухи... А де ж требміти, де сопілки, де бринза... А осідлати лонгхорна не так вже і важко, тай сидіти доволі комфортно (не то що зараз в літаку).

Після повернення в готель, вирішив дати собі відпочити і пішов досліджувати до того не освоєний «девайс» американських капіталістів – джакузі. Згадуються слова Івана Грозного: -«ляпота». І це навіть при відсутності супутних до джакузі речей...

Неділя

Зїздили в далласький Fairpark. Але через надто великі черги і ціни сходили тільки в акваріум. Там побачили як годують акул – доволі милі рибки. Планували ще зїздити на місце вбивства президента Кеннеді, але передумали через відсутність часу. Вертаючись назад нарешті побачили трохи центрального Далласу.

Після цього була фінальна закупка в магазинах і сама важка частина подорожі – пакування додому.

P.S. Оце щойно ступив на рідну землю і відчув деякі негативи: перший то погода, другий працівники таможні... Мене «шманали» 5 хвилин і ні разу не сказали «будь-ласка», «вибачте», «дякую». Прийдеть наново привикати до всього нашого, українсього...

Закінчився четвер - останній день перед пятницею. До закінчення робочого тижня залишилося 8 годин роботи, життя налагоджується, вже видно світло в кінці тунеля....

Погода була сьогодня особливо хорошою, тому після роботи вирішили пройтися нічним Southlake і надибали на село Санти: до різдва ще майже 2 тижні, а усе вже приготовлено. Спробував себе в ролі Діда Мороза - посидів на «президентському» кріслі, не сподобалося - мабуть замолодий ще.

Перед тим як заїхати додому заїхали до «склепу» - там я нарешті зрозумів шо таке техаський longhorn і які бувають бички. Не дай Боже такого на родео:

Завтра на роботі планується чергове святкування різдва. Цього разу з алкоголем та азартними іграми, як мені довірчо повідомили. Гм, може виграю собі якогось порша.... В холодильники ще сьогодня завезли пива і повісили табличку – «Пиво тільки для святкування». В повітрі висить атмосфера свята....

Оскільки нам проїлася американська їжа, ми закупилися напівфабрикатами. Ось як виглядає скромна вечеря програміста:

Вирішив зробити собі подарок на іменини і купити американське національне взуття - кросовки. Але оскільки в магазині була акція: купуєш пару - друга за пів ціни, то просто не мав вибору і був змушений скористатися халявою і купив собі ще й другі шузи.

З цього дня найбільш запамятався Christmas Gifts Exchange що проводився на роботі. Це така-традиція гра яка полягає в наступному: кожен з учасників приносить запакований подарок, і всі подарки складаються в одну купу. Далі учасники витягують папірець з номером яка вказує порядок в якому учасники вибиратимуть подарки з купи. Можна або вибрати подарок із запакованих або «вкрасти» вже розпакований в когось з попередників. Мені випав номер 5. Я витяг подарок з нерозпакованих і там виявилися стерео-колонки для іпода. -Прийдеть іпод купувати - вже подумав я. Але не тут то було.Коли кількість нерозпакованих подарків почала наближаться до нуля почалося масове злодійсто – і якийсь дядечко забрав в мене МОЇ колонки. Але я тільки зрадів, бо я собі запримітив чудовий набір інструментів. «Вкравши» його вже сидів собі радий, але на жаль і його в мене «увели». Деяких правил я так і не зрозумів – бо кілька раз намагався захопити супер-пупер автомат, що стріляє мячиками, але мені кожен раз казали що він «frozen» - жмоти. Тепер прийдеться далі без автоматика мучитися.

Але насправді самі подарки тут були не основними – головне святкова атмосфера і хороший настрій. Розпакування кожного подарку супроводжувалося оплесками, жартами і сміхом. Все таки американці відпочивати вміють (особливо в робочий час). Цікаво, чого в нас не має такої традиції????

От сиджу зараз в готелі далеко від вкраїни і нарешті вирішив почати свій блог.
Спочатку подумав - навіщо мені того, але потім згадав як мені говорили – блог є для того що писати там те, що тебе питають багато людей, щоб не повторюватися.

Так от:

Я вже 3 дні як в Southlake що є околицею славного міста Даллас що на техасщині.
Враження в мене від цього американського щастя суперечливі, але почну по порядку.

До Далласа ми (я і колега) добиралися через Київ, Амстердам і Мінеаполіс. Найбільше сподобалося в аеропорту Амстердама – дуже багато рослинності. Кілька разів підходив до рослин провіряв – ні, не конопля, дивно. Зате вона є майже на всіх сувенірах які продаються в магазинах.

Мінеаполіс мені запамятися тільки тим, що там загубився мій багаж. (втретє!!!!, пора привикати) Вже подумую, щоб змінити сумку для таких поїздок – в тої мабуть карма погана.
В Даллас ми прилетіли в суботу близько 5. До 6 добралися до Car Rental - там нам чекала чергова радість – виявляється через те що мені не має 25 років я змушений доплачувати додаткові $25 в день за оренду автомобіля. Зате машина не погана – Dodge Caliber. Оскільки ми замовляли машину Econom класу, то очікували такий собі американський запорожець – а виявилася доволі простора машина.

10 хв на освоєня з американськими машинами (де газ, де тормоз, де передачі, як багажник відкриваєтсья ...) і в путь.
Цей «путь» нас дуже задрав – після більш як 2!!! годин мандрування рівненькими буржуйськими дорогами ми приїхали куди – правильно назад на ту ж саму стоянку звідки виїхали. Ну що зробиш, що гугл.меп не достатньо точно вказує маршрут. Пише ж: після стоянки turn south – ми і поїхали до південного виходу - а насправді вихід мав бути північний. Це ми дізнали потім – коли за нами приїхала машина з готелю – і ми сівши їй на хвіст прибули в готель. Номер в готелі виявився хорошим.


Неділя почалася пізно. Тому ми вспіли зроби тільки 2 речі. Перш всього вирішили розвідати дорогу до фірми призначення (бо що якщо знову 2 години будемо їхати) але все виявилося набагато простіше. Виявляється вдень на штатівських дорогах орієнтуватися на багато легше, особливо якщо перед тим виспатися і повернути на початку в правильну сторону.

Офіс розміщений посеред shopping area – зразу і не знайдеш. З однієї сторони Victoria’s Secrets, а з другого також магазин з шмотками. Але перед ним чудова площа, вже готова до святкування різдва.
Друге що ми зробили в неділю сходили в великий moll. Ледве обійшли його по колу. Таке враження що в КОЖНОМУ магазині зараз скидки, акції, та лотереї. Купившись на рекламу придбали по 2 пари кросовок - по дві тому, що друга пів ціни ... І ще вразили люди – вони кричать excuse me незалежно від потреби: наприклад обходять когось і excuse me а та людина обертається і також - excuse me. Культура....

Понеділок і вівторок пройшли одноманітно.

На роботі працюємо в режимі «друшляка» - в нас цілими днями заливають інформацію – а залишаються тільки каплі. Після того їдемо змучені додому і по магазинам.

Мене перший раз в житті "менти" спинили. Я, як мене і попереджали наперед, культурно поставив руки на руль, і вже придумав з десяток правил які я порушив і за які в мене зараз знімуть N доларів, заберуть права, розстріляють на місці... Пан полісмен підійшов до мене, посвітив мені в очі фонариком і сказав – бла,бла, бла. What? -спитав я . - Фари включи, чувак (англ.) – і пішов. Виявилося що ми їдемо «всліпу» - але як на мене то фар і не потрібно – бо дороги підсвічуються ліхтарями, полоси підсвічуються також.

Завтра маємо брати участь в Christmas gift exchange. Виглядає на то, що всі принесуть подарки, складуть в кучу і потім їх будуть розігрувати. Цікаво чи зрадіє хтось коли виграє пляшку української «Хортиці».